ГДЗ українська мова Єрмоленко

Вправа 592

Умова:

1. Прочитайте текст. Придумайте заголовок. Складіть план.
Батько прийшов додому й скликав усіх нас докупи.
- Ну, діти, дивіться, - сказав він.
3 картуза на широку лаву талапнулося щось маленьке, сіре, пухнасте. Воно розчепірило лапки, мов на льоду, а вушка злякано прищулило. Ми зачаровано дивилися на зайченя, яке боялось і ворухнутись. Тільки світило блискучими оченятами, тільки тремтіло.
- Нагодуйте молоком, - порадив батько, - воно їсти хоче. Блюдечко з молоком підсунули зайченяті під самісінький носик, тільки воно чомусь і не глянуло.
Принесли трави, поклали коло блюдечка, але воно й не понюхало.
- У неволі не їстиме, - сумно сказав батько. - Доведеться випустити...
Уже вечоріло, коли опинилися на околиці села... Батько зігнувся, розтулив свого картуза, і маленьке зайченя випало на стежку. Думали, що зразу дремене, а воно сиділо й злякано щулило вуха.
- І тут боїться, - сказав батько. - Давайте відійдемо вбік.
Зайченя якось дивно ворухнуло передніми лапками - і таки стрибнуло. М'яко, легенько стрибнуло, наче й не вірило у свою волю. І скоро зникло у вівсі.
- Хай біжить, - сказав батько. - Мабуть, зайчиха вже заждалась.
Після того дня ми дуже часто згадували своє зайченя... (За Є. Гуцалом).
2. Перекажіть текст (письмово) за складеним планом.

ГДЗ відповідь:

План.
1. Пухнасте маля.
2. У неволі не їстиме.
3. Вирішили відпустити.
4. Зайчиха вже заждалась.
5. Згадки про зайченя. Маленьке зайченя
Батько прийшов додому й покликав усіх нас.
- Дивіться, діти, - сказав він.
З картуза виплигнуло щось маленьке, сіре, пухнасте. Воно розчепірило лапки, і злякано прищулило вушка. Ми зачаровано дивилися на перелякане зайченя, яке світило блискучими оченятами і тремтіло. Батько порадив:
- Нагодуйте молоком, воно їсти хоче.
Молоко в тарілочці підсунули зайченяті під самий писочок, але воно й не глянуло. Принесли трави, поклали коло нього, а воно й не понюхало.
- У неволі не їстиме, - сумно сказав батько. - Треба відпустити...
Увечері ми прийшли на околицю села... Батько випустив маленьке зайченя з картуза на стежку. Думали, що зразу побіжить, а воно сиділо й далі щулило вуха від страху.
- Давайте відійдемо вбік, - сказав батько. Зайченя м'яко, легенько стрибнуло, наче й не вірило у свою волю. І скоро зникло у вівсі.
- Хай біжить, - сказав батько. - Мабуть, зайчиха вже заждалась.
Згодом ми дуже часто згадували своє зайченя...