Глазова українська мова 6 клас

Вправа 463

Умова:

Прочитайте за особами. Визначте стиль уривка, свою думку обґрунтуйте.
Ми проходили повз старий колодязь із журавлем. Раптом з колодязя долинув якийсь звук. Ми прислухалися й почули плаксиве собаче скімлення. Хтось укинув до колодязя цуцика.
- Треба витягти, - сказав я.
- Я сідаю в цеберку й спускаюся, - сказав мій товариш Іван. - А ти мене держиш.
- А де взяти мотузку?
- А он коза на вірьовці.
Мме-е-е! радісно проспівала відв'язана коза і негайно побігла у шкоду. Виховувати її нам не було коли.
Іван сів у цеберку, я взявся за мотузку. Операція почалася. Через ігів-хвилини з колодязя почулося: «Стоп!» А ще через хвилину: «Тягни!»
Я тягнув, аж присідав. Нарешті з колодязя показалася Іванова голова.
Першим на землю ступив Собакевич. Це було кудлате, капловухе руде цуценя. За ним виліз Іван.
Блискучими намистинками цуценя глянуло на Івана, тоді на мене і заметляло куцим хвостиком. Так воно дякувало за порятунок.
За В. Нестайком
- Використавши інформацію про вчинок хлопчиків, складіть замітку до газети. Інформацію, якої бракує (конкретний час і місце події, імена та прізвища учасників), домисліть.
- Завершіть складену вами замітку аргументованою оцінкою вчинку хлопчиків.
- Доберіть до замітки влучний і виразний заголовок. Наскільки важливим для газетної публікації є заголовок? Чому?

 

ГДЗ відповідь:

Замітка до газети
Ризикована пригода заради чотириногого друга
Перший день літніх канікул для Дмитра Борового та Віталія Пономаренка, учнів 7 класу однієї загальноосвітньої школи, розпочався з пригоди. Проходячи повз старий колодязь, вони почули якісь звуки, схожі на скигління цуценяти. Чиясь безжалісна рука кинула його туди. Хлопчики відразу прийняли рішення: треба рятувати. Але як? «Допомогла» коза, яка неподалік паслася і була припнута на довгому мотузку. А тут ще й старе цеберко було поруч колодязя, поржавіле, але ще міцне, тож примостився у цебро, а товариш обережно спустив його в колодязь. Через хвилю: «Стоп!», а далі уже весело: «Тягни!» Віталик аж до землі присідав від напруги, долоні аж пашіли від тертя. Та ось голова Дмитра з'явилася над цямриною... А в руках він тримав мокре капловухе цуценя, що тремтіло від холоду і все намагалося притулитися до Дмитра. Дмитро швидко оговтався від переживання, зняв футболку і загорнув нею цуцика. А воно, здається, погляду не відводило від нього. «Тепер у мене буде мій власний собака!» - гордо заявив Дмитро. Віталик додав: «Ми завжди відповідальні за тих, кого виручаємо... чи рятуємо!» Дмитрик засміявся: «Приручаємо, а не виручаємо!» Прекрасно, що поруч завжди знайдуться небайдужі й відповідальні люди, навіть якщо вони ще діти.

sponsored links