Есе з теми: Лист подружці

Дорога моя подружко, Оленко!
Давно не бачилися з тобою. Зараз я відпочиваю у бабусі в селі. Тут дуже тихо і гарно. Хочу розповісти тобі, які неповторні і чарівні світанки я тут зустрічаю.
Особливо гарно видно схід сонця на відкритому місці, де земля наче зливається з небом, тобто є лінія горизонту. Спочатку у досвітніх сутінках стає видно ледь помітні гілки чагарників і траву. Але потім починає дути легенький вітерець і пахне прохолодою і сирістю, зате стає набагато краще все видно. А над річкою стелиться туман. І таке враження, ніби вода в річці закипіла і парує.
І ось над лінією горизонту з’являється півсфера рожевого сонця. Відразу ж вся природа починає прокидатися. У траві чути шелест, починають співати птахи, кукурікають півні. І коли вже небо починає світитися рожевим кольором, життя в селі оживає: десь загавкали собаки, замукали корови, стали чутні голоси людей, почали літати мушки, зацвірінчали горобці і заворкотали голуби.
Незабаром сонце показало свій диск, потім він дуже швидко піднявся високо. Золоті гарячі промені стали світити так яскраво, що неможливо на нього дивитися. Сивий туман якось швидко розсіявся, а трава вкрилася маленькими кришталевими крапельками води. Це випала роса, засяявши сріблом в променях сонця.
Коли я бачу такі світанки, мені стає дуже приємно на душі. Починаю ще більше любити природу, бабусине село.
Оленко, як би мені хотілось, щоб і ти побачила ці чарівні світанки. Тоді обов’язково сподобались б вони.
А як у тебе справи? Де ти проводиш канікули? Напиши мені, будь ласка. Буду чекати.
З повагою, твоя подружка Марійка.