Есе з теми: Пригоди тварин

У зеленому лісочку, біля маленького ставочка оселилося маленьке зайченятко Хрумчик. Так його прозвала мама, бо малятко завжди чим-небудь хрумкотів, любив смачненько поїсти.
Одного разу Хрумчик сидів біля свого дому, під великим лопухом і чекав маму.
Раптом у траві щось зашелестіло, заворушилося і стрибнуло прямо на переляканого пухнастика.
– Ква-ква! Яка краса! – сказало маленьке жабеня і підсунулося ближче до зайченяти. Воно було зелене як трава, з великим ротом і лупатими оченятами.
– Ой! Ти хто? Звідки? Я тебе злякався, – сказав вухастик.
– Я дівчинка. Мене звати Квася. Я живу у сусідньому ква-кварталі. Давай грати у квачика, Хрумчику. Мені сказали, що ти сумуєш.
– Давай. А як? Я не вмію.
– Ти тікаєш, а я наздоганяю. Потім навпаки. Поква-квапся, я вже наздоганяю.
І звірята пострибали по лісовій галявині. Їм було дуже весело. Нюхали кульбабки, лякали комариків і жучків, ловили метеликів. Аж раптом прямо з-під землі з’явилося маленьке мишеня. Воно стало на задні лапки і запищало тоненьким голосом:
– А що ви тут стрибаєте біля мого двору? Як звати вас?
– Я зайчик Хрумчик.
– А я жабеня Квася. А ти хто?
– А мене звати мишеня Мікі. Можна з вами гратися. Мені дуже сумно самому.
Звичайно, звірята залюбки взяли мишеня у свою компанію. Тепер у квача їм стало грати веселіше. День швидко закінчувався і настав час повертатися додому.
Зайченя, жабеня і мишеня домовилися і наступного дня зустрітися. Гарно мати друзів, з якими весело проводити вільний час, а у хорошій компанії і час летить швидко і завжди знайдуться хороші ідеї для цікавих ігор.