гдз 10 клас українська мова Авраменко 2018 параграф 39-40 вправа 6

Паркан
Нарешті він купив ділянку біля річки. До цього часу не мав своєї землі. Батьки жили в квартирі. Він у гуртожитках, винайманих помешканнях, у тещі. І ось мрія здійснилася. У нього свій клаптик землі. Увечері приходив сюди, коли смеркало, щоб не дивувати сусідів. Сидів на поліні, прислухався до тиші. Став багато говорити про свою ділянку.
Спочатку вирішив поставити паркан. Наймані робітники з бетонних блоків і арматури спорудили кам’яну сіру стіну заввишки два з половиною метри.
Тепер уже не було потреби ховатися від чужих очей. Та все змінилося на ділянці: трава була столочена, дерева вирубані, озеро засипане. Глуху й сіру стіну вирішив прикрасити декоративними дошками згори і витратив на це останні гроші. Тепер на тлі молодого вербника паркан став зовсім безглуздим. Тоді він узяв кредит і замовив ажурні ковані ворота та хвіртку. Але це поєднання виявилося настільки невдалим, що перехожі з острахом намагалися зазирнути за мур.
Щоб якось поєднати паркан з природою, поштукатурив стіну, пофарбував у зелений колір, витративши на це гроші від продажу авто. З часом дерева скидали листя, а паркан залишився ядуче зеленим. Дружина не розмовляла з ним, теща шипіла. Сусіди питали, чи то не військова база. Та й він почав уникати розмов про ділянку.
Вирішив продати її і дав оголошення. Багато зацікавлений приїжджало, але ніхто не заходив у двір, всі розверталися та їхали додому. І тільки одна людина сказала: «Знесіть паркан, тоді куплю ділянку…».
Чесно кажучи, цей паркан зруйнував життя людині. Головний герой витратив на нього усі заощадження, взяв кредит, продав авто, розсварився з дружиною та тещею. Він сам зрозумів, що діяв неправильно, але нічого не зміг зробити. Людина власними руками зруйнувала своє життя.
Часто в житті ми не замислюємося над своїми вчинками. Не так страшний цей зовнішній паркан, як паркан душевний. Людина намагається сховатися від усього світу, не розуміючи, що Хомо сапієнс - соціальна істота. Не можна бути щасливою і жити тільки у своєму маленькому світі, відгородившись від усіх. Тоді й світ ти будеш сприймати вороже, крізь шпарини, що залишаються у паркані. А коли і їх не стане.
Що ж буде потім?