Параграф 25 гдз 7 клас історія України Сорочинська Гісем 2020

 

§ 25. Господарський розвиток українських земель у другій половині ХІV-ХV ст.


1. Впродовж XIV-XV ст. у господарському житті населення українських земель домінуючим залишалося сільське господарство, яке мало переважно натуральний характер. Впроваджується нова техніка, зокрема колісний плуг, соха з лемішем та сошником. Завдяки цьому розорюються нові землі.


2. Значного поширення набули городництво і садівництво. На зміну бортництва прийшло присадибне бджільництво. Продовжували розвиватися промисли. Важливим промислом було рибальство. Воно процвітало не тільки на великих річках. Феодали і навіть селяни споруджували стави на річках, струмках і заболочених місцевостях. Солеварінням займалися в Карпатах та на солоних озерах Північного Причор помор’я.


3. Кріпацтво – це система правових норм, які встановлювали залежність селянина від феодала й право останнього володіти селянином-кріпаком як власністю. Починаючи з XV ст. селяни переводяться під судочинство феодалів. На початку XVI ст. селяни вже не могли скаржитися великому князю чи королю на феодалів. Водночас обмежується право селян на переселення (перехід). Сейм 1503 р. видав ухвалу, що селяни не можуть переселятися без дозволу панів, що означало втрату ними особистої свободи. На українських землях у складі ВКЛ процес закріпачення відбувався дещо повільніше. Це було зумовлено набігами татар і нестачею робочих рук. Остаточне закріпачення селян відбулося на території Польщі у 1573 р., а на території ВКЛ у 1588 р., що було законодавчо закріплено у сеймовому законі та Литовському статуті.


5. Уперше масового характеру народний спротив набув у 1431-1434 рр. на Західному Поділлі, де у цей час насаджувалися польські порядки. Селяни в околицях Хмельника та Брацлава піднялися на повстання. У 1529 р. вперше згадуються опришки – народні месники, що діяли переважно в Карпатських горах. Влітку 1490 р. 10 тис. селян, міщан і дрібних шляхтичів під керівництвом отамана Мухи (ім’я ватажка нам невідоме) захопили міста Сняток, Коломию, Галич та навколишні села. Повсталі розправлялися з феодалами, польськими урядовцями.


6. Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни і у формах організації праці. У XIV-XV ст. у зв’язку зі зростанням попиту на продукти харчування (особливо на зерно і м’ясо) у Західній Європі відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку перетворюють свої господарства на фільварки.


7. Перші цехи на українських землях виникли наприкінці XIV ст. на Галичині та Закарпатті, а від кінця XV ст. цеховий устрій поширився на ремісників міст Волині, Київщини і Західного Поділля. Початковий етап запровадження цехової організації ремесла на українських землях мав неоднозначний характер. Цех міг об’єднувати не лише ремісників однієї спеціальності, а й осіб однієї мови, віри. Оскільки цехова організація була запозичена з Німеччини та Польщі, то формально членами цехів могли ставати лише католики. Внаслідок цього православні українці позбавлялися права ставати членами цехів.

8. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами та частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували під залежністю магнатів й подібно до селян виконували повинності, сплачували їм оброк натурою, інколи грошима. Міщани так прагнули отримати магдебурзьке право тому, що міста, які здобували магдебурське право, звільнялися від управління й суду війтів, воєвод чи старост, або королівських (великокнязівських) намісників і запроваджували виборне самоврядування.


9. У торгівлі теж з’являються нові явища. Так, купці об’єднуються у гільдії. У XV ст. набули поширення ярмарки. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. Проте торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, торгівля відбувалася в спеціальні торговельні дні та під час великих ярмарків, які влаштовувалися лише кілька разів на рік.