Параграф 15 гдз 7 клас всесвітня історія Гісем Мартинюк 2020
§ 15. Країни басейну Середземного моря
Запитання та завдання
2. Колективне обговорення. У чому полягала суть протистояння між гвельфами та гібелінами?
В XI-XII ст. італійські міста перетворилися на комуни. Тут боролися за владу різні угруповання. У XII-XIIIст. найвпливовішими були два угруповання – гвельфи і гібеліни. Гвельфами називали прихильників римських пап, гібелінами– прихильників імператора.
3. Що було опорою могутності Флорентійської, Генуезької та Венеціанської республік?
Флоренція за доби Середньовіччя була одним із найбільш економічно розвинених міст Європи. Основу її багатства становило сукно, що виготовляли у великих суконних майстернях. У середині XIV ст. таких майстерень налічувалося понад 200. Крім суконного виробництва, у Флоренції розвивалися виробництво шовкових тканин, обробка хутра та ювелірна справа. Флоренція також була найбільшим центром торговельно-лихварських і банківських операцій.
Розташовані поряд із Римом флорентійські банки почали обслуговувати фінансові операції римських пап по всій Європі. Свідченням фінансової могутності Флоренції став золотий флорентійський флорин, який широко використовувався в міжнародній торгівлі.
Міста-республіки Венеція і Генуя досягли найбільшої могутності в XIII-XV ст. Основним джерелом їхнього розквіту була посередницька торгівля в Середземному та Чорному морях, що давала величезні прибутки. Генуя контролювала Західне Середземномор’я й Чорне море, Венеція – Східне Середземномор’я. Суперництво за контроль над важливими морськими шляхами призводило до збройних протистоянь.
Для панування на торговельних шляхах Венеції доводилося проводити активну зовнішню політику, яка потребувала значних фінансових, військових і дипломатичних ресурсів. Для швидкого реагування на зміни в Європі, які могли вплинути на становище республіки, венеціанці першими почали відправляти спеціальних послів у двори європейських монархів. Їхнім головним завданням було повідомляти про події, що відбулися в тих державах, де вони перебували.
4. Чим було зумовлене суперництво Генуї та Венеції? Визначте основні етапи боротьби.
Суперсуперництво за контроль над важливими морськими шляхами, інколи навіть призводило до збройних протистоянь між Генуєю та Венецією. Венеція довгий час вела запеклу боротьбу з нею. Генуя намагалась проникнути і до східної половини Середземномор'я, до «сфери впливу» Венеції, а також підтримувала проти Венеції Візантію і чимало сприяла падінню Латинської імперії, створеної хрестоносцями за участю венеційців. Запекла боротьба між Генуєю і Венецією тривала після цього ще ціле століття. В середині XIV ст. генуезці захопили порт Кіоджа на Адріатичному узбережжі, зовсім неподалік від Венеції. Та врешті-решт гору взяла таки Венеція. 1380 року поблизу міста Кіоджі відбулася вирішальна битва, в якій генуезький флот був вщент розбитий венеційським флотом. Відтоді пануванню генуезців у східній частині Середземного моря настав кінець. Навіть у Чорне море почали проникати венеційські кораблі, Недалеко від кримських генуезьких торгових колоній, у гирлі Дону на початку XIV ст. була закладена венеційська факторія Тапа.
5. Яку роль відігравала Папська область у житті Італії та Європи?
Територія римських пап у Центральній Італії – Папська область – поділила Італію на дві частини й стала чинником, який унеможливлював об’єднання Італії аж до середини XIХ ст. У своїх володіннях, крім церковної влади, папи здійснювали таку саму світську владу, як і будь-який правитель Європи. Папам, як і королям, не давали спокою великі феодали, які до того ж зазіхали й на Святий престол. До середини XIII ст. Папська область потерпала від майже безперервної боротьби між папами й імператорами.
6. Як склалася доля Півдня Італії? Які чинники на неї впливали?
Південноіталійські міста були центрами середземноморської торгівлі. Тут найдовше протрималася влада Візантії. Певний час на цій території панували араби, а в XI ст. вона була загарбана нормандцями. Граф Сицилії Рожер II у 1130 р. об’єднав Південь Італії та Сицилію в єдине могутнє Сицилійське королівство, столицею якого стало місто Палермо. Формально вважалося, що сицилійські королі є прямими васалами римських пап, проте вони проводили самостійну політику. У Сицилійському королівстві мирно жили різні народи – італійці, греки, араби, нормандці. Панувала й віротерпимість.
7. Охарактеризуйте реформи Фрідріха II в Сицилійському королівстві.
За часів правління Фрідріха II королівство досягло найбільшої централізації та розквіту. За допомогою найманих загонів мусульман він придушив повстання знаті й оприлюднив у 1231 р. Конституцію Сицилійського королівства. Цей документ значно обмежував права феодалів та їхній вплив на державні справи.
Здійснені Фрідріхом II перетворення зробили Сицилійське королівство першою в Європі централізованою державою. Уся влада в Сицилійському королівстві була зосереджена в руках імператора та його намісників. Королівство було поділено на дев'ять провінцій, де діяли збори представників трьох станів – міщан, баронів і вищого духовенства. Станові збори мали право вирішувати питання обкладання податками різних верств населення. Існував і один, спільний для всіх провінцій королівський суд на чолі з головним королівським суддею. За порядком стежила добре організована поліція. Існували також постійна наймана армія і морський флот, що підпорядковувалися королю. Проте постійні війни Фрідріха II розорили державу, і в другій половині XIII ст. вона розпалася на окремі феодальні володіння.
9. Що таке Реконкіста? Які держави виникли на Піренейському півострові врезультаті Реконкісти?
Реконкіста (від ісп. reconquista – відвоювання) – відвоювання християнським населенням Піренейського півострова територій, захоплених арабами.
На звільненій від арабів території на початку XII ст. утворилися чотири християнські держави – королівства Кастилія, Арагон, Наварра і Португалія
10. Як і коли було утворено Іспанське королівство?
У 1474 р. наступник арагонського престолу Фернандо (Фердінанд) узяв шлюб із королевою Кастилії Ізабелль (Ізабеллою). 1479 р., коли Фернандо вступив на престол Арагону, вважається датою об’єднання двох королівств у єдину Іспанію. Проте процес реального об’єднання Кастилії та Арагону розтягнувся надовго. Обидві частини держави суттєво різнилися. Фернандо та Ізабелль активно взялися за формування єдиної держави із сильною центральною владою.