p106 ex1 гдз 8 клас англійська мова Карпюк

Сторінка 106 вправа 1:


Завдання:

Послухайте і прочитайте історію. Скажіть, де це відбувається і хто є головними героями.


Відповідь:

The action of the story takes place in the school.
The main characters are Miss Dove, a teacher, and her 40 pupils, her former pupil Thomas Baker and his younger brother Randy Baker.



Переклад:

Дія повісті відбувається в школі.
Головні герої - міс Дав, вчителька, та її 40 учнів, її колишній вихованець Томас Бейкер та його молодший брат Ренді Бейкер.

Доброго ранку, міс Дав
(за оповіданням Френсіса Грей Паттона)
Міс Дав була суворою вчителькою. Якщо учень хотів вийти з класу, щоб попити води, міс Дав просто дивилася на нього, не промовляючи ні слова. Вони боялися цього погляду і називали її «жахливого міс Дав», хоча вона ніколи не кричала і не сварила їх.
Того дня 40 дітей сиділи в неї в класі на уроці географії. Вони почули дзвоник, але не рухались, не розмовляли – всі мовчки чекали, дивлячись на міс Дав. Лише після того, як вона їм звеліла закрити підручники і йти, вони тихенько вийшли з класу без галасу та біганини. Хлопчика, що розмовляв під час уроку, залишили в класі, і він мав двадцять разів написати «Не можна розмовляти на уроках».
Почався наступний урок. Учні зайшли до класу і зайняли свої місця. Міс Дав дала їм письмову роботу, тому що був вівторок, а по вівторках завжди була письмова робота.
Один із хлопчаків штовхнув дівчинку, яка сиділа поруч. Міс Дав глянула на нього, і він закляк, хоча вона не сварила його. Міс Дав дивилася на хлопчика, проте не бачила його – натомість вона бачила його старшого брата Томаса Бейкера, який сидів на тому місці років шість-сім тому. Війна розкидала дітей, яких вона вчила, по різних кутках світу. Один опинився в Німеччині, інший – у джунглях Нової Гвінеї, третій – десь в Африці. Вона не знала про всіх, хто де був. Хоч всі вони закінчили школу багато років тому, вона їх зараз бачила такими, які вони були у сім, десять чи дванадцять років.
Учнем, про якого вона думала найбільше, був Томас Бейкер.
Німецькі літаки розбомбили його корабель, і він багато днів пролежав на плоту, не маючи що їсти і майже не маючи води. Коли його знайшли, він був ледь живий. Тоді про нього багато писали в газетах.
Ренді Бейкер підняв руку.
– Так, Бейкере, – сказала міс Дав.
– Я вчора отримав листа від Тома, – пояснив хлопчик. – Можна прочитати його класу?
- Так, звичайно.
– Але він довгий.
– Я впевнена, всім буде корисно почути листа від такої хороброї людини, –пояснила вчителька.
Ренді роззирнувся і почав читати. Том розповідав молодшому брату, що він бачив з літака, на якому його везли назад до Англії. Він писав, що земля внизу була схожа на карту, якою вони користувалися на уроках географії в школі. Далі він писав, як йому було тяжко на плоту, коли майже не було води. «Знаєш, про кого я тоді думав? Не про хлопця чи дівчину – я думав про міс Дав, і там в океані я грав у гру. Я не жартую. І це допомогло мені вижити. Я уявляв, що я знову на уроці географії; я згадував, як міс Дав дивилася на нас, коли нам хотілося вийти з класу, щоб попити води. Тож я уявляв, що я на її уроці, і весь час думав: «Дзвоник буде через декілька хвилин. Ти можеш ще трохи потерпіти. Мусиш чекати дзвоника». І мені ставало легше. В океані було майже так само важко, як у школі. Розкажи про це хлопцям, добре?» Ренді зненацька зупинився.
– Це все? – запитала міс Дав.
– Ні, – відповів Ренді. Його обличчя дуже почервоніло. – Тут ідеться «Будь ласка, подякуй міс Дав і поцілуй її від мене».
Міс Дав підійшла до хлопчика.
– Ну, Ренді, – сказала вона, – я чекаю.
У тиші, що раптом запала, маленький Ренді поцілував «жахливу міс Дав». Ніхто в класі не сміявся і не жартував про це; всі мовчали, крім однієї дівчинки, яка раптом промовила:
– Це як медаль, – сказала вона, – як медаль, яку він вручив міс Дав.