сторінка 198 гдз 8 клас українська література Слоньовська 2021
Відповідь:
Діалог із текстом
1. Що ви довідалися про особливості географічного розташування рідного села Володимира Дрозда – Петрушина? Як це місцезнаходження в майбутньому вплинуло на мову творів письменника?
Рідне село письменника – Петрушин – межує з Росією та Білоруссю, тому мова мешканців цього населеного пункту унікальна – змішана, «петрушинська», як пізніше називав її В. Дрозд, вважаючи, однак, земляків і себе українцями з діда-прадіда. Завдяки тонкій спостережливості й начитаності, наполегливій праці, непересічному таланту Володимир Дрозд став унікальним письменником.
2. Якою постає перед вами мати майбутнього письменника? Який її вчинок вам запам’ятався? Чому?
«Полонені всідалися на моріжку край дороги й сьорбали суп із солдатських казанків. А ми, дітвора, гасали по дорозі. Курява з-під наших ніг летіла у бік німців. І підійшла до нас мати моя, і сказала сердито: “А геть відси! Не бачите – люди їдять, а ви їм – пісок в очі!..” Щось таки є у душі народу нашого від Бога. Народ наш – великий – хоч би вродженою добрістю своєю».
3. Який відбиток залишили у душах людей воєнне та повоєнне лихоліття? Що ви знаєте про життєві випробування, які випали на долю маленького Володі та його сестер?
– У два роки побачив війну та був в окупації, де жилося важко, батько пішов на фронт, три роки не було звісток.
– Сестра тричі була забрана на роботи до Германії.
– До школи ходив за 2 км., підручників не було, використовували газету, як зошит
– У 8 років хлопчик залишився без матері;
– Платити за навчання було нічим, пішов до колгоспу працювати;
– Спробував підробити творчістю, що дало поштовх для майбутнього.
4. Коли в юного Володимира Дрозда з’явилося бажання стати письменником? Як саме він намагався втілити свою мрію у дійсність.
Володимир сподівався, що творчість може дати якийсь підробіток. Один із його віршів надрукували в місцевій газеті, і підліток вирішив стати письменником: «Здається, відколи пам’ятаю себе, я мріяв писати книги. Книги увійшли в моє життя природно – як повітря, вода, сонце…».
5. Перелічіть назви творів Володимира Дрозда, премії та інші нагороди, якими його було відзначено.
За роман «Листя землі» в 1992 році йому присуджено Шевченківську премію, згодом – Міжнародну премію фундації Антоновичів (США). За активну громадську діяльність уряд України нагородив Володимира Дрозда орденом Ярослава Мудрого V ступеня.
6. Які слова із заповіту Володимира Дрозда вам особливо запам’яталися й чому саме?
«Я не люблю і не хочу пишних похорон, а п’яне базікання на поминках – просто ненавиджу. Якщо я помру у лікарні, дуже прошу тіло одвезти одразу в крематорій… Читайте книги Володимира Дрозда, смійтеся і плачте з прекрасності, недолугості і короткочасності життя земного»
Автор не жаліться, що помре, а навпаки підтримує сучасників, підбадьорює, і про поминки каже, що це пуста трата часу.
7. Що ви можете сказати про Володимира Дрозда як яскравого митця й неординарну особистість?
Змальовані ним «брати наші менші» здатні не лише відчуват, а й мислити і страждати, стикаючись із людською жорстокістю. Митець тонко відчував світ, його вразлива душа реагувала на те, до чого інші залишилися байдужими.
8. На чому саме наголошує письменник словами: «Коли я змушений косити в саду траву, зойки і крики її шматують мою душу. Психологи кажуть: низький больовий поріг. А який же тоді больовий поріг у безкінечно доброго Бога?!»? До чого Володимир Дрозд закликає нас усіх?
Володимир Дрозд як і його герої, наділені добротою, співчутливістю і навіть жалісливістю. Мати добре серце-означає бути найкращим серед інших, особливим. Але не треба цим зловживати, бо низький больовий поріг не доведе до хорошого, може зашкодити.
Діалоги текстів
• Пригадайте висновок Ніни Бічуї про те, що героям її творів завжди близькі погляди на життя і людей самої авторки. Чи висловлював Володимир Дрозд подібні судження? Знайдіть відповідні цитати обох митців і перепишіть у зошит. Поясніть, як ви особисто розумієте зміст таких тверджень.
Про це В. Дрозд відверто писав: «Я схожий на героя свого давнього оповідання “Три чарівні перлини”. Він чув, як плаче зрізана трава і як квіточка попереду коси просить обминути її».
Ось що пише авторка Ніні Бічуя: «У тій моїй фортеці, що зветься рідним домом, є двоє фехтувальників, вже зовсім дорослих: мій брат і мій син. Брат був тренером з фехтування для мого сина (і не тільки). Діялося це дуже давно, так, так, ще в минулому столітті… Давно? А спробуйте витягнути його у себе з-під ніг, і все нинішнє полетить шкереберть. Ми всі стоїмо на плечах одне в одного. Від самісінького початку історії людства. Не можна порушувати єдність… У нашій фортеці досі зберігається синова шпага, її уже торкаються крихітні рученята моєї правнучки. Шпага – це наша родинна реліквія. Але історія про Славка Беркуту – історія не братова й не синова, у них були свої хлоп’ячі та юнацькі пригоди, а в книзі зовсім інша, напіввигадана, напівправдива, але таки не їхня особиста історія. Й зовні, й за характерами ні брат, ні син на жодного з персонажів книги не схожі. Усі мої літературні герої разом і зокрема більше думками й поривами душі схожі... на мене». І В. Дрозд, і Ніна Бічуя, вигадуючи своїх героїв, спочатку проживали життя їхнє самостійно, протускали через себе кожен подих, вчинок, тому і погляди героїв споріднені до поглядів автора.