Українська мова 6 клас: Теоретичний довідник

Загальновживані слова — це слова, якими користуються всі носії мови незалежно від професії чи місця проживання (мама, сонце, будинок, читати).

Слова обмеженого вживання:

• Професійні слова — властиві мовленню людей певної професії (швартові, палуба — у моряків).
• Терміни — спеціальні слова для найменування наукових понять (синтаксис, чисельник, цитоплазма).
• Діалектні слова (діалектизми) — властиві мовленню жителів певної місцевості (когут — півень, варош — місто).
• Просторічні слова — слова з відтінком зниженості, згрубілості або перекручені слова, яких варто уникати (телитися, сюдою, охтобус).

Фразеологія — розділ мовознавства, що вивчає фразеологізми.

Фразеологізми — це стійкі сполучення слів, які за лексичним значенням дорівнюють одному слову. Вони роблять мовлення яскравим та образним. У реченні фразеологізм є одним членом речення.

Прислів'я — це розгорнуте судження, закінчена думка повчального змісту (За двома зайцями поженешся – жодного не спіймаєш).

Приказка — це більш стислий, образний вислів, без висновку (Ганятися за двома зайцями).

Крилаті вислови та афоризми — це влучні вислови відомих осіб або з літературних творів, що стали загальновживаними ("Боротися – значить побороти!" — І. Франко).

Словотвір — це розділ науки про мову, що вивчає способи творення нових (похідних) слів.

Непохідні слова не утворені від інших слів (поле, небо, тихий). Похідні слова утворені від інших слів (твірних). Наприклад, слово дощовий є похідним від твірного слова дощ.

Основні способи словотворення:

• Префіксальний: за допомогою префікса (їхати → доїхати).
• Суфіксальний: за допомогою суфікса (осінь → осінній).
• Префіксально-суфіксальний: одночасно за допомогою префікса й суфікса (рукав → нарукавник).
• Безафіксний: відкиданням суфіксів або закінчень (синій → синь).
• Складання основ або слів: (сухі фрукти → сухофрукти).
• Абревіація: поєднання початкових букв або частин слів (Європейський Союз → ЄС).
• Перехід з однієї частини мови в іншу: (черговий учень (прикметник) → черговий (іменник)).

Під час творення слів за допомогою суфіксів -ськ-, -ств-, -ин- деякі приголосні змінюються:

• г, з, ж + -ськ-/-ств- → -зьк-/-зтв- (Острог → острозький, боягуз → боягузтво).
• к, ч, ц + -ськ-/-ств- → -цьк-/-цтв- (козак → козацький, козацтво).
• х, с, ш + -ськ-/-ств- → -ськ-/-ств- (Калуш → калуський, товариш → товариство).
• Прикметники на -цький + суфікс -ин- → -чч- (німецький → Німеччина).
• Прикметники на -ський + суфікс -ин- → -щ- (львівський → Львівщина).

Букви И, І:

• И пишемо в географічних назвах після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед приголосним ("правило дев'ятки"), а також у назвах, що закінчуються на -ида, -ика (Мадрид, Чилі, Мексика).
• І пишемо в інших випадках (Лісабон, Сідней).

Подвоєні букви:

• У загальних назвах букви зазвичай не подвоюються (сума, піца, грип).
• Подвоєння зберігається у власних назвах (Голландія, Марокко) та у словах-винятках (ванна, тонна, вілла, мадонна та ін.).

Апостроф:

• Пишемо після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р перед я, ю, є, ї для позначення роздільної вимови (комп'ютер, кар'єра, прем'єра).

М'який знак:

• Пишемо після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, йо (мільярд, ательє, бульйон) та в деяких інших випадках.

Самостійні частини мови мають лексичне значення, відповідають на питання і є членами речення.

• Іменник: означає предмет (хто? що?).
• Прикметник: означає ознаку предмета (який? чий?).
• Числівник: означає кількість або порядок при лічбі (скільки? котрий?).
• Займенник: вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх (хто? що? який?).
• Дієслово: означає дію або стан предмета (що робити? що зробити?).
• Прислівник: означає ознаку дії, ознаку іншої ознаки або предмета (як? де? коли?). Є незмінною частиною мови.

Службові частини мови не мають лексичного значення, не відповідають на питання і не є членами речення. Вони служать для зв'язку слів або надання реченню додаткових відтінків.

• Прийменник: служить для зв'язку слів у словосполученні (на, під, з, до, через).
• Сполучник: з'єднує однорідні члени речення або частини складного речення (і, а, але, бо, щоб).
• Частка: надає реченню або окремим словам додаткових відтінків (не, ні, б, би, ж, же).

Вигук — це особлива частина мови, яка виражає почуття, емоції, волевиявлення, не називаючи їх (Ох! Ай! Ура!).

Культура мовлення передбачає правильне використання слів відповідно до їхнього значення та уникнення тавтології (повторення спільнокореневих або близьких за значенням слів).