Українська мова 11 клас: Теоретичний довідник

Стилістика – це наука про стилі мови та мовлення, а також про найбільш доцільне використання мовних засобів залежно від мети та умов спілкування.

Культура мовлення – це дотримання сталих мовних норм усної і писемної форм спілкування, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів.

Текст – це писемне або усне повідомлення, яке характеризується змістовою та структурною завершеністю, зв'язністю та комунікативною спрямованістю.

Складне синтаксичне ціле (ССЦ) – це група речень, об'єднаних тісним змістовим і граматичним зв'язком, що виражають відносно закінчену думку. ССЦ є синонімом до терміна "абзац".

Синоніми використовуються для уникнення тавтології та точнішого вираження думки. Антоніми створюють контраст. Пароніми вимагають уважного вживання відповідно до їхнього значення (ефектний – ефективний). Омоніми та багатозначні слова часто використовуються в художньому стилі для створення каламбурів, гри слів.

Фразеологізми мають виразне стилістичне забарвлення:

• Розмовне: накивати п'ятами, теревені правити.
• Книжне: канути в Лету, дамоклів меч, наріжний камінь.
• Нейтральне: з дня на день, так чи інакше.

Повторення "правила дев'ятки" для написання и, подвоєння та неподвоєння приголосних (тонна, але піца), правопис складних слів (віцепрезидент, мініспідниця), написання м'якого знака та апострофа (ін'єкція, консьєрж).

• Разом: слова з першими частинами авіа-, авто-, біо-, гідро-, кіно-, супер-, теле- та ін. (авіаквиток, супермаркет).
• Через дефіс: слова, утворені повторенням (тишком-нишком), поєднанням синонімів або антонімів (більш-менш), назви проміжних сторін світу (північно-східний).

З великої літери пишуться імена, назви держав, міст, річок, найвищих посад (Президент України), астрономічні назви. У лапки беруться назви установ, підприємств, газет, журналів, книг, фільмів, кораблів, товарні знаки.

Закінчення -а(-я) або -у(-ю) в родовому відмінку однини іменників II відміни (метра, але метру; каменя, але каменю). Правила творення кличного відмінка (Олегу, але Андрію; жінко, але Надіє).

Не можна поєднувати просту і складену форми ступенів порівняння. Помилкою є вживання слів самий, сама для творення найвищого ступеня.

Після числівників два, три, чотири іменник ставиться в називному відмінку множини (два столи). Після числівників від п'яти і далі — в родовому відмінку множини (п'ять столів). Дробові числівники вимагають родового відмінка однини (півтора метра).

Займенники допомагають уникнути лексичних повторів, зв'язують речення в тексті. Займенник свій вживається, коли дія стосується виконавця дії (Я взяв свою книгу, а не Я взяв мою книгу).

Вибір часу та виду дієслова залежить від стилю мовлення. У художньому стилі теперішній час може вживатися для опису минулих подій (теперішній історичний), що робить розповідь динамічнішою.

Активні дієприкметники теперішнього часу (-учий, -ючий, -ачий, -ячий) є менш властивими для української мови. Їх варто замінювати підрядними реченнями або іншими конструкціями.

Дієприслівниковий зворот завжди відокремлюється комами. Основна дія (присудок) і додаткова (дієприслівник) мають стосуватися одного й того ж діяча (підмета).

ССР з єднальними сполучниками часто використовуються в розповідях для передачі послідовності подій. ССР з протиставними сполучниками — у роздумах для зіставлення або протиставлення понять.

Складнопідрядні речення можуть бути синонімічними до простих речень з відокремленими членами (дієприкметниковими, дієприслівниковими зворотами), що дозволяє урізноманітнити мовлення.

БСР надають мовленню динамічності, лаконічності. Розділові знаки (кома, крапка з комою, двокрапка, тире) залежать від смислових відношень між частинами та відповідної інтонації.

Це речення, що поєднують у собі сурядний, підрядний та/або безсполучниковий зв'язок. Вони характерні для книжних стилів і дозволяють передати складні логічні зв'язки між думками.

Період – це довге, розгорнуте речення, яке характеризується інтонаційною та змістовою завершеністю. Складається з двох частин: перша (засновок) з висхідною інтонацією, друга (висновок) – з низхідною. Характерний для публіцистичного та художнього стилів.

Пряма мова використовується для точної передачі висловлювання, збереження індивідуального стилю мовця. Невласне пряма мова поєднує елементи прямої та непрямої мови, дозволяючи автору передати внутрішній світ персонажа.

Риторика – це наука і мистецтво красномовства, теорія переконливої комунікації. Основні поняття: теза, аргументи, докази, риторичні фігури (метафора, порівняння, антитеза, риторичне питання).

Види виступів: доповідь, промова, лекція, дискусія. Класична структура:

1. Вступ: привітання, зацікавлення аудиторії.
2. Основна частина: виклад тези та її доведення за допомогою аргументів.
3. Заключна частина: підсумок, висновки, заклик.